Окрім Жадана

Харків-літературний

Вишукуючи крихти інформації про щорічний альманах «Левада» (не плутати зі старим галицьким збірником), відкрив для себе зрадливий підспід харківського літературного процесу.

По-перше, чи не єдиний відгук на щорічник харківської організації НСПУ дав проект «Нова карта російської літератури», та ще у статті під назвою «Северо-Восток Юго-Запада». Очевидно, що у ролі «Південного заходу Росії» вся Україна. Поглиблює «зраду» авторство: статтю написали харківські літератори Юрій Цаплін і Ростислав Мельників (братчик «Червоної фіри»).

Другий веселий факт: у витоків «Левади» стоїть біглий письменник Станіслав Мінаков, на щастя, вже колишній член НСПУ. До 2005 року добродій був упорядником відділу російської поезії, і подейкують, що взагалі ідея альманаху належить йому.

Для пояснення проблемності цієї особи наведу уривок з інтерв’ю, яке пан торік дав російському журналові «Гражданинъ»:

Починаючи від помаранчевого державного перевороту 2004-го року, я сприймаю «проект Україна» у цілому як держдепівський, антиросійський, а тому спрямований вістрям мені в серце. Тобто на забій. […] Чи треба говорити, що пекло 2014-го я сприйняв як особистий виклик та звірячий напад на весь Русский мир. Будучи людиною публічною, я висловлював свою позицію відкрито — у пресі різних країн, на політологічних конференціях та на майданах Харкова. […]
У результаті мене почали викликати на допити, виключили із Національної спілки письменників України, а з ордером на арешт прийшли до моєї харківської квартири, коли я вже був у Бєлгороді. Власне, на мене не натрапили випадково.
За що виключили? За те, що росіянин. Російський письменник. Регулярно публікований у Росії і з виразною громадянською позицією, котра йде врозріз з насильно встановлюваним необандерівським порядком. […]

— Станіслав Мінаков для журналу “Гражданинъ” (переклад з російської).

Окрім «Левади», у Харкові літературна періодика була представлена журналами «Березіль» та «Союз писателей». На жаль, старенький «Березіль» керівництво харківського осередку НСПУ вижило в Київ — стався класичний майновий конфлікт. «СП» ж, який є суто російськомовним, існує десь там у російському інформаційному просторі, конкуруючи з молодим кузбасівським тезком.

До речі, як ви могли помітити, тезоіменитство — характерна риса для харківських літературних періодичних видань. Що ускладнює пошук відомостей про них.

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Create your website with WordPress.com
Для початку
%d блогерам подобається це: