Я і література

2019 рік як письменник я проґавив суцільно. Навіть не подавався на останню в обох сенсах «Браму».

Мої дотичні до літературної діяльності спроби знайти перекладача з якутської для «Тигина Дархана» також не мали успіху. Прикро, адже я таки зміг вийти на спадкоємицю прав якутського класика.

«Тигин Дархан» — це знаковий для якутської культури історичний роман, присвячений найзначнішому тойонові (князеві) Якутії. Луччий князь Дархан об’єднав якутські землі та зустрів російських колонізаторів. Він був одночасно першим і останнім правителем незалежної Якутії. Як прихильник, прометеїзму вважаю видання цієї книжки українською мовою необхідністю. Українці мусять не забувати про поневолені народи та підтримувати їх.

Під кінець року я мав нахабство напроситися до одного видавництва, та підвів сам себе: не зробив пробного завдання. Незалежно від того, причиною стала насправді моя лінь чи слабке здоров’я, плин часу все сильніше шепоче, що треба поспішати, що треба братися й робити — через «не можу», відкидати всі численні «але»! Бо немає впевненості, що буде завтра. Економічне й політичне тло Зеленої епохи тільки посилює цю невпевненість.

Прикро. На початку 2020 року я досі можу похвалитися лише двома публікаціями, які майже ніхто не читав. Це мініатюра «Іван Теліга» та оповідання «Холод».

Оповідання «Холод», що стало фіналістом конкурсу «Зайві люди» ще в далекому 2017 році, напевно лишається моїм найкращим твором, оскільки «Роги» та «Сестра», написані на «Браму», не ввійшли у добірку оповідань до публікації.

Буквально зараз у продаж у Росії поступила збірка «Пазорі й ікла», перекладена на російську українським перекладачем Сергієм Легезою. Цією роботою на російський ринок Легеза не тільки підважив продажі й важливість власного майбутнього перекладу цієї збірки на українську, але й «саботував» мою повільну роботу над оповіданням зі згаданої антології. Вже як два роки я неквапливо перекладав «Край чудес». Поспіхом завершив цей переклад за пару днів до Нового Року й надіслав його у журнали «Світ фентезі» та «Всесвіт». Тепер очікую на вердикт. Впевнений, що в разі публікації отримаю чимало негативної критики, оскільки ставив собі за мету нагадати цим текстом маловживану екзотичну українську лексику. Українські читачі віддають перевагу нормалізованим текстам.

Такі от підсумки чергового порожнього року. Схоже, письменником я так і не став.