З нагоди видання у Росії антології «Пазорі й ікла» у перекладі українця Сергія Легези я короткочасно повернуся цим дописом до старої теми, з якої колись розпочався мій блог, а саме до критики українського перекладу Відьмацької саги.
Думаю, цікаво буде порівняти тизер-уривок, що колись викинули в соцмережі на етапі підготовки першої книжки циклу, та текст, який ми потім отримали на папері.
Уривок в один абзац є III розділом оповідання «Дещиця істини» зі збірки «Останнє бажання».
Тизер
Місця були відлюдні, дикі, зловороже-неприязні. Геральт не повернувся на тракт до сутінків, не хотів накидати крюк, поїхав навпростець, через бор. Ніч він провів на лисій верхівці високого пагорбу, із мечем на колінах, біля маленького вогнища, у яке час від часу підкидав пучки борцю. Серед ночі помітив далеко у долині блиск вогню, почув шалене виття і співи, а також щось, що могло бути лише криком тортурованої жінки. Рушив туди, ледь посіріло, але знайшов тільки витоптану поляну і звуглені кістки у ще теплому попелі. Щось, що сиділо у кроні гігантського дубу, верещало і сичало. Це міг бути лєший, але міг бути і звичайний лісовий кіт. Відьмак не затримався, аби перевірити.
Остаточний варіант
Місця були відлюдні, дикі й зловісно-ворожі. Ґеральт так і не повернувся на тракт до сутінок, не хотів роботи гак і поїхав навпростець, через бір. Ніч він провів на лисій верхівці високого пагорбу, із мечем на колінах, біля маленького вогнища, у яке час від часу підкидав жмутки борцю. Серед ночі він помітив далеко в долині відблиск вогню й почув божевільне виття і співи, а також щось, схоже на крик катованої жінки. Рушив туди, ледь посіріло, але знайшов тільки витоптану галявину й обгорілі кістки у ще теплому попелі. Щось, що сиділо у кроні гігантського дубу, верещало й сичало. Міг то бути лєший, але міг бути й звичайний лісовий кіт. Відьмак не зупинився, аби перевірити.
Оригінал
Okolica była odludna, dzika, złowrogo nieprzyjazna. Geralt nie wrócił na trakt przed zmierzchem, nie chciał nadkładać drogi, pojechał na skróty, przez bór. Noc spędził na łysym szczycie wysokiego wzgórza, z mieczem na kolanach, przy maleńkim ognisku, w które co jakiś czas wrzucał pęczki tojadu. W środku nocy dostrzegł daleko w dolinie blask ognia, usłyszał obłąkańcze wycia i śpiewy, a także coś, co mogło być tylko krzykiem torturowanej kobiety. Ruszył tam, ledwie zaświtało, ale odnalazł jedynie wydeptaną polanę i zwęglone kości w ciepłym jeszcze popiele. Coś, co siedziało w koronie olbrzymiego dębu, wrzeszczało i syczało. Mógł to być leszy, ale mógł też to być i zwykły żbik. Wiedźmin nie zatrzymał się, by sprawdzić.
Мій переклад
Околиця була відлюдна, дика, зловорожо неприязна. Геральт не вернув на тракт перед сумерком, не хотів накидати [собі зайвої] дороги, поїхав навпрост, через бір. Ніч зустрів на лисій верхівці високого згірка, з мечем на колінах при маленькому вогниську, в котре час від часу підкидав пучки тої. В середині ночі помітив далеко в долині блиск вогню, почув шалене виття й співи, а також щось, що могло бути тільки криком мордованої жінки. Він рушив туди, ледве засвітало, але знайшов лише витоптану поляну й звуглені кості в ще теплому попелі. Щось, що сиділо в кроні розлогого дуба, верещало й сичало. То міг бути лісун, але могла також бути і звичайна рись [прим. в оригіналі «лісовий кіт»]. Відьмак не затримався, аби дізнатись.
Щиро вдячний літературному редакторові за зникнення із тексту хімічного елемента бор. На жаль, разом з тим аконіт так і не дістав української назви.
Хай там як, лексична злиденність Легези навряд поборна силами однієї редактури. Стверджуюсь у думці, що він таки найперш є російським перекладачем. Про що свідчить не тільки його слабке володіння українським словом, але й співвідношення його робіт для українського та російського ринків.
Наша писемність 