Автор наукового видання поставив своїм завданням дослідити історичний шлях рукописної кирилиці в Україні від появи добуквених знакових систем на її теренах до сьогодення.
Уперше аналіз української кирилиці проведено на тлі зміни мистецьких стилів у Європі. Для порівняльного аналізу історичного шляху кирилиці та латиниці стисло викладено історію латинських рукописних і складальних шрифтів.
В альбомі подано близько 800 репродукцій, авторських перемальовок і схем, які наочно демонструють основні етапи розвитку шрифтових форм та вплив рукописних шрифтів на складальні.
Видання призначене для науковців, студентів і випускників художніх вузів, а також фахівців художньо-творчного спрямування, які працюють в галузі оформлення книги, графічного дизайну, реклами та створюють сучасний шрифтовий дизайн, узявши за основу кирилицю.
На жаль, хоч автор і є доцентом кафедри графічних мистецтв Національної академії образотворчих мистецтв і архітектури (НАОМА), він абсолютно не є істориком (а точніше палеографом). Тому в книжці є елементарні помилки щодо історичних фактів розвитку слов’янської писемності.
Мітченко плутає послідовність виникнення форм глаголиці. Вважає квадратну хорватську, котра ще не так давно використовувалася католицькою церквою, старшою. Попри уподібнення її форм сучасним кирилічно-латинським шрифтам і пряме запозичення літер M (Ⱞ) і J (Ⱜ). Насправді ж першою є більш складна кругляста болгарська, яка швидко вийшла з ужитку.
Однак про безпосередньо сам дизайн і будову шрифтів Віталій Мітченко розповідає дуже цікаво, хоч особисто я для себе нічого нового з того не виніс (та це проблема моєї ерудиції).
Книга ілюстрована шикарно. Найбільша її принада — побіжний огляд розвитку дизайнерської думки українських графіків з кінця XIX століття по сьогодення. Слов’янське середньовіччя явно не стихія Мітченка, а от відносна сучасність — це для нього рідне й добре відоме.
Думаю, це «наукове видання» стане корисним починаючим дизайнерам шрифтів, особливо кирилічних (логічно й очевидно). Єдине — ігноруйте всі згадки про глаголицю.
Update: Перечитуючи Мітченка, зрозумів, що слід було порадити проігнорувати конкретний розділ, а саме «Слов’янські буквено-звукові системи: історія виникнення» — майже суцільна фольк-гисторія.
Ех, якби не цей розділ, книжка була б високого рівня.
Наша писемність 