Мисливець у зерні

Чомусь згадав стареньку суперечку, здавалось би, давно вирішену, щодо доречної адаптації назви роману “The Catcher in the Rye”, а саме про російське «Над прірвою у житі» проти буквалістського «Ловець у житі». На жаль, знову доводиться звертати увагу на те, як некритично в нас приймають будь-яку альтернативу російській традиції.

По-перше, дивує однина, адже в українській мові щодо поля, засіяного відповідною рослиною, вживають форму множини: хліба, проса, жита.

ЖИ́ТО, а, сер.

1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Тарас Шевченко, I, 1951, 203); Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу (Володимир Сосюра, II, 1958, 369);  * У порівняннях. Захвилювалась вода, мов жито від вітру, Покотилась валами до берега (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 143).

2. Зерно цієї рослини. Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Олександр Довженко, I, 1958, 28).

3. тільки мн. жита, ів. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів. Минав я полоси житів (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 375); Хилить вітер жита понад шляхом (Павло Тичина, I, 1957, 25).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 533.

По-друге, слово “ловець” в українській мові має мисливську конотацію.

ЛОВЕ́ЦЬ, вця, чол.

1. Той, хто ловить рибу, звіра тощо. На ловця і звір біжить (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 269); Йде ловець, винесе сітку, До землі його рука Нахиля тернову вітку І ладнає сторожка (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 384); — Тигрів п’ятдесят шість [убив].. і двадцять чотири живцем піймав для звіринців.. Ось який це стрілець і ловець (Олександр Довженко, I, 1958, 101);  * Образно. Та хто твої [А. М. Бучми] почислить ролі, Хто оспіває до кінця Мисливця славного у полі, На сцені — людських душ ловця! (Максим Рильський, III, 1961, 91).

2. Те саме, що мисливець (у 1 знач.). Ловці шатнули по гаях, Дались на полювання (Павло Грабовський, I, 1959, 412); Розтеклись ловці по гаю, Полювали цілу днину, Та коли б вже вполювали Хоч на сміх яку пташину! (Леся Українка, I, 1951, 366).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 537.

Враховуючи вищезгадане, я б запропонував адаптувати назву як “Напохваті у житах”. Оскільки герой напоготові підхоплювати дітей у прірви.

(…) я собі уявляв, як табунець малечі грається серед поля — кругом жито й жито, куди не глянь. Тисячі дітлахів, і довкола — жодної людини, тобто жодної дорослої людини. Крім мене, звичайно. А я стою на краю страшнющої прірви. Нібито я повинен ловити малюків, якщо вони підбіжать дуже близько до прірви. Бо вони граються, гасають і не дивляться, куди біжать. А я повинен звідкись вискакувати й ловити їх, щоб не зірвались у прірву. Оце й усе, що я маю цілий день робити. Стерегти дітей над прірвою в житі. Дурниці, звичайно, я знаю, але це — єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Дурниці, звичайно.