Вважав, що скандал довкола “дієвидла” швидко заглухнув, але несподівано натрапив на нову замітку чи точніше первинно запис розмови на тему української локалізації відеоігор. На превеликий жаль, доведеться констатувати, що ентузіасти цеху так і не зрозуміли суті претензії загалу й природи своїх хиб.
Без образ, але дійсно є місце тому, що дуже великий прошарок людей перейшли в український ігровий простір з початку минулого року. І, на жаль, є певні люди, які вважають, що вони можуть з ноги відчиняти двері й одразу починати диктувати, що їм не подобається.
Андрій Рабощук, керівник агенції ігрової локалізації UnlocTeam
Як на мене, це доволі типовий для українських патріотичних спільнот підхід — сортувати взагалі причетних до будь-чого на дві категорії: на правильних-згодних і на неправильних-незгодних. Якщо незгодний — то неофіт; якщо неофіт — то помиляєшся; ну а якщо помиляєшся — тоді можна відмахнутись. На озброєнні гасло “Ваша думка важлива для нас” у класично-іронічному розумінні. Споживачеві треба пояснити, чому він неправий і мусить споживати продукт саме в пропонованому стані. Щоправда на Заході причиною подібного наплювательського ставлення зазвичай стає жадібність і лінь, коли в нас спотикаються об світоглядні культурно-політичні розбіжності малих кіл активістів і широких кіл обивателів. Адже кожен ентузіаст твердо знає, що він “правіший” за “сіру масу”. За означенням!
Одна з найбільших проблем, яку потрібно донести великому загалу: української ігрової термінології як такої не існувало ніколи. Це був сленг, це були певні слова з розмовного вжитку, які ми перетягнули в українську, десь з англійської простою транслітерацією, але здебільшого ми принесли цю термінологію з російської мови.
[…] Два роки тому ми почали займатися відеоігровою термінологією з допомогою держави, щоб це було офіційніше.
Андрій Рабощук
Протиставлення офіційної термінології та народного сленгу, на мою думку, є маркером світогляду, сформованного радянською епохою повсюдного державного контролю.
Колись давно я мав потребу перекласти кілька електрикотехнічних понять з української на англійську, і під час нишпорення в іноземних текстах мені швидко впала в око неузгодженість чималого числа назв. Наприклад, “pick up…” або “drop out current”, але “operate…” або “release time”. Українською це відповідно “струм спрацювання”/”…повернення” та “час спрацювання”/”…повернення” — з однаковою прикладкою. І я не знайшов іншого пояснення, аніж стихійне формування термінології. Справа в тому, що в США електричну і електронну термінології не затверджує держава, а узгоджують добровільні галузеві асоціації приватних корпорацій. У такій системі навряд можливо ламати об коліно звичку більшості.
Пишуть, що «шутер» не треба перекладати як «стрілянка», тому що і так все ясно. «Жахи» не треба перекладати як «жахи», бо і так всім ясно що таке «горор», Rogue-like… І «пригодницька гра» теж не підходить, бо чому не «адвенчер».
Яніс Вермінко, активіст і перекладач зі Шлякбитрафу
Окремим питанням є сама потреба в зламі звички. Уявіть, якби в добу українізації 1920-х років якомусь активістові муляло англійське слово “газгольдер”. Неподобство: транслітерація, та ще архаїчна! Або інший приклад, який дійсно стався: чи виграла щось українська мова від офіційної заміни в американофобському угарі 1950/60-х “хавбека” на “півзахисника” і “голкіпера” на “воротаря”?
Чому ті, хто не знає англійської, хто приходить в ігрову індустрію, повинні розбиратися, що таке «шутер», що таке Rogue-like, і що таке «Adventure», а не мати перекладений термін?
Яніс Вермінко
Чи потрібно знати точний переклад слів “хавбек” (“напівзадній”) та “голкіпер” (“оберігатель від поцілення”), щоб розуміти ролі цих гравців на футбольному ногом’ячному полі? Чи потрібно знати переклад слів “єпископ” і “кардинал”, щоби розуміти положення цих кліриків у церковній ієрархії? Відповідь очевидна: назва не мусить бути промовистою, якщо культурне середовище мовця вже має контекст. У такому випадку заміна запозичення перекладом є голим пуризмом.
Неодноразово лунали тези про те, що локалізаторські спільноти надто довго варилися у своїй бульбашці, і тепер не можуть адекватно реагувати на критику аудиторії. Водночас критикують локалізаторів і ті люди, хто ніколи не грали в ігри, і ті, кому українські правопис здається новомодним віянням. Наскільки високий рівень довіри до локалізаторів у геймерській спільноті? Як його збільшити, і чи треба його збільшувати?
Інтерв’юер
Теза про те, що локалізатори варилися в якійсь своїй бульбашці, а тепер вони з неї вийшли, трошки створює хибне враження. Бо локалізатори ні від кого не ховалися і не ізолювалися.
Оля Сушицька, перекладачка за фахом і покликанням з локалізаційної спілки Шлякбитраф
Зовсім не треба ховатися, аби опинитися в ізоляції без якісного зворотного зв’язку. Справа в тому, що українська локалізація донедавна була майже відсутня серед ігор не лише “першого ешелону” (AAA), але й “другого”. Існування у ніші інді, помножене на загальну байдужість до питання наявності української в іграх, яка панувала серед геймерів до 2022-го, а надто до 2014-го року, — це фільтр, через який проходили головно дуже політизовані гравці, чиї погляди відмінні від обивательських. Чи погано бути принциповим патріотом? Звісно, що ні. Суть претензії в іншому: на жаль, часто гіпертрофоване патріотичне почуття веде до суто механічного принципу “аби не як у москалів”, нищівного зарівно і для питомих українських речей, яким не пощастило випадково збігтися з чимось російським. На додаток для чималого числа мотивованих українців українська мова є не засобом донесення інформації, а окремою іграшкою, до якої нема поваги. Кажу про повагу до звички, неперервного протягу літературної традиції. Як ви вже помітили, саме надмірний потяг до словотвірної гри щоразу стає каменем спотикання. Малі активні кола мають інакші мовні уподобання, аніж широкий загал, і дають інакший зворотній зв’язок. А широкий загал, який в теорії має бути головним споживачем перекладів, тільки-тільки долучається до процесу. Його перша реакція стала холодним душем і скандалом.
Як я колись писав, у ремеслі якість неможлива без кількості. Справжньому зворотному зв’язку необхідні тисячі обивателів. Бо саме вони, численні обивателі, мов мільярди молекул води, призводитимуть до “ерозії” гострих кутів, які нароблять “гарячі голови”.
P.S. До речі, ставлення до останньої реформи орфографії як до індульгенції на злам традиції — виразна риса проблеми. Адже ті, хто читав самі правила, а не блогерські інтерпретації, знає, що реформа зовсім не зобов’язує писати “гакер” чи “міт”, а надто вигадувати “дієвидло”. А щодо вад, які привнесли ті зміни, я багато писав у цьому блогу.
Наша писемність 