Слово “завиграшки” доволі незграбно вжито в 7-мі томі “Ательє чаклунських капелюхів” і в 1-му томі “Відьмака-роніна”, а це близькі у часі публікації. Синхронне гортання словника? Кумедно опосередковано спостерігати такі процеси в перекладацькій спільноті.
“Легко заколисати, завиграшки отруїти”… — у “Роніні”.
“Каже, ніби йому завиграшки тримати над нами купол” — в “Ательє”. Відчуваєте, що щось не так? Це значить: “каже, ніби граючись тримати”.
“Завиграшки” — це НЕ повний синонім “легко”. “Навпомацки”, “навпочіпки” тощо — прислівники на -ки мають виразну ознаку дії.
Власне, різницю видно в словниковій ілюстрації:
ЗАВИГРАШКИ, присл., розм. Те саме, що заіграшки. Їй, звиклій до важкої роботи.., праця тут [на дачі] здавалася легкою. Таку роботу можна було робити завиграшки (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 23).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 46.
Легку роботу роблять завиграшки. Слова вжиті в сусідніх реченнях, що вказує на існування семантичної різниці, нюанса.
ЗАІ́ГРАШКИ, присл., розм. Те саме, що зави́грашки. Свікліцька міцно вхопила ворота й ніби заіграшки одкинула їх набік однією рукою (І. Нечуй-Левицький); – Хтось вас послав чи хто звелів? – Та хто їх посилав – самі пішли, – казала Оксана. – Що їм, молодим та здоровим: пішли, заіграшки, зв’язали [снопи], наговорились, наспівались, ще й додому завидна прийшли (С. Васильченко); – Я ще копу на такій озимині заіграшки нажну, а молодь хіба так уміє серпом орудувати? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)
Очевидно, що “ніби заіграшки одкинула” значить не “наче легко відкинула”, а “мов граючи”.
До речі, є цікава стаття на тему: Ю. В. Громик. Західнополіські прислівники на -ки, -ка.
Очевидно, найперше за допомогою суфікса -ки було утворено прислівники безпосередньо від дієслівних основ (у тому числі спрефіксованих), обминаючи стадію іменника, тобто за аналогією. Абстрагований суфікс -ки деривував прислівники в іменниковий спосіб – додавався до останнього тематичного приголосного дієслівної основи […]
Щодо решти перекладу “Відьмака-роніна” скажу, що це звична халтура “Вовкулаки”. Зокрема редактори не чули про Святе мавпяче правило (про відсутність апострофа при збігові кількох приголосних однієї морфеми, окрім випадків з Р). Але орфографія — то дрібниця, яка мало кого хвилює. Там є суто стилістичні помилки, і їх вдосталь. “Вовкулаці” бракує доброго літературного редактора.
“Проявіть трохи терплячості” — ну що це таке? Терплячість — це риса того, хто вміє проявити терпіння.
Особливо кинулась у око логічна хиба одного виразу: “попри невеликий розмір, каппи ОМАНЛИВО сильні“. Ні перекладача, ні редакторів таке формулювання не збентежило. Але ж це розмір оманливий, а сила — несподівана, неочікувана тощо.
Окремий біль для мене те, що видавець відьмацьких коміксів чи не жодного разу не написав польські прізвища правильно. І цього разу також. В анонсі сценарист Rafał Jaki був названий “Рафаль Які”. Згодом у видавництві таки збагнули різницю між літерами L та Ł. А ось займенник із прикметниковим закінченням “який” так і не впізнали.
Зате мова перекладу повниться модними змінами: “мітами” (якими такими мітками?), “мандрівниче” (яким таким мандрівничим?). Люблять же в нас перекладачі й редактори бути проти шерсті відносно звичної норми. Нова редакція орфографії, звісно, дозволила тикання, одначе зовсім не зобов’язала. Тим паче, в слові “міф”, як на мене, воно недоречне, оскільки в українській мові існує також слово “міта” (те саме, що мітка), з яким у відмінках будуть збіги. У “мандрівника” ж, як і в багатьох інших слів з “чергованими” літерами, ординарна клична форма з кінцевим -у. “Олеже” і подібні — це суто діалектне, західноукраїнське. Як розумію, клична форма на -у потіснила -е, оскільки відсутність чергування спрощує розпізнання слова в називному відмінку. Як я вже зауважив, “мандрівниче” подібне до середнього роду умоглядного прикметника “мандрівничий”. Щоправда і тикання, і -екання — цілком дозволені нормою відхилення. Тож це суто буркотіння ретрограда. На відміну від зауважень щодо прізвищ, логіки й вжитку прислівників.
Update: Іще пара зауважень
Згодом у 7-му томі “Ательє” зустрів дивне використання слова “бодай” у реченні про минуле: “Якщо я більше ні на що не здатна, БОДАЙ ніколи не ставала чаклункою”.
“Бодай” = “щоб” або “хоч”. “Хай”, але не “хай би” — тут є велика різниця: це частка побажання і допустового обмеження (“бодай на хвилинку”), а не умовного способу.
Іще одна дивина в “Ательє”: “будуть непереливки” — у множині. Одначе це присудкове слово: буде не що, а як! Скрутно, тяжко, непереливки. Присудкове слово, як і прислівник, не має категорії числа.
Змушений з сумом констатувати, що в редактора чи перекладача “Ательє” явна проблема з граматикою, хоч і добре знання лексики.
Наша писемність 